Туристичні принади м.Миколаєва

Церква св. Миколая

1 жовтня 2004 р. була відкрита і освячена церква покровителя нашого міста святителя Миколая. Архітектор А.В. Домарацький, Миколаївський художник Віктор Семерньов з дочкою Ларисою зробили розпис храму всередині.

На полотнах олією з доданням воску зображені чотири Євангелісти і шестеро святих. На центральному розпису “О Тебе радуется” – Богородиця з Христом в оточенні янголів. Зображення св. Миколая можна бачити при вході до церкви.

Художнику В.В. Щедрову належить авторство мозаїки на порталах, вітражах, вікнах і огорожах.

Освятив церкву настоятель Української Православної церкви Блаженний Митрополит Київський та Усія України Володимир, а також превелебний Павло, архієпископ Вишгородський, намісник Святоуспенської Києво-Печерської лаври.

Флотський бульвар

У 1826 р. на вул. Набережній був відкритий Морський бульвар. Після Великої Вітчизняної війни у зв’язку з 100-річним ювілеєм адмірала С.Й. Макарова він був перейменований у бульвар ім. адм. Макарова. Миколаївці і по сьогодні називають його БАМом, хоча у 70-і роки після реконструкції і розширення йому було присвоєно назву Флотський.

Бульвар складається з алей, обсаджених білими акаціями, липами, кленами, тополями і квітами. Відкривається чудовий вид на ріку Інгул, лиман і Парк Перемоги. У східній частині бульвару прокладені до річки широкі кам’яні сходи дуже схожі на знамениті Потьомкінські сходи в Одесі. Вони ведуть до Інгулу, до тих місць, де пройшов колись броненосець “Потьомкін”, який був збудований в Миколаєві.

На бульварі знаходиться пам’ятник віце-адміралу С.Й.Макарову, а також пам’ятник М.Л. Фалєєву.

Пам’ятник С.Й. Макарову

Миколаївці пам’ятають і шанують свого героїчного земляка адмірала Макарова. Перший пам’ятник йому в місті був споруджений в 1955 р. на міському бульварі. Автор – скульптор О.А. Здиховський. А в 1976 році біля одного із входів до Флотського бульвару встановлений новий пам’ятник. Його автори – скульптори А.А. Коптєв і архітектор А.Л. Сапєлкін.

Пам’ятник матросу Шевченку

26 серпня 1874 р. в Миколаєві був урочисто відкритий пам’ятник матросу Гнату Шевченку. Це був перший у дореволюційній Росії пам'ятник нижньому чину.

У ніч з 19 на 20 січня 1855 р. Г. Шевченко закрив своїм тілом лейтенанта Бірюльова і загинув від ворожої кулі. Після оприлюднення наказу головнокомандувача російськими військами Меншикова про подвиг Г. Шевченка з усіх кінців Росії почали надходити грошові внески на спорудження пам’ятника героєві-матросу.

Проект пам’ятника був замовлений академіку–скульптору М.О.Мікешину. Для того, аби укластися в кошти, в Миколаєві знайшли можливість виготовити пам’ятник господарським способом. Різьбяр Адміралтейської верфі Юдін згодився вирізати з дерева модель бюста Шевченка по малюнках Мікешина. За цією моделлю в Миколаєві, в ливарній майстерні, з металу гармат, що були захоплені в турків під час війни 1828-1829 рр., виготовлено бюст героя. Встановили пам'ятник біля флотських казарм на гранітному п’єдесталі. У 1903 р. пам’ятник перевезено до м. Севастополя, але до наших днів не зберігся.

5 червня 1993 р. Миколаївська міськрада народних депутатів ухвалила рішення № 265 про відновлення в м. Миколаєві цього пам’ятника. Пункт 2 цього рішення ухвалив “Встановити відновлений пам’ятник перед головним фасадом “Будівельного коледжу”. 30 вересня 1995 р. відбулося урочисте відкриття пам’ятника.

Пам’ятник героям-десантникам К. Ольшанського

На честь подвигу десантників під командуванням К.Ф. Ольшанського 27 березня 1974 р. був відкритий меморіальний комплекс, який складався з монумента (скульптурної групи) і військове кладовище. У скульптурній групі – 7 фігур: К.Ф.Ольшанський, який має портретну схожість із героєм, три матроси, три сапери і рибалка, що був провідником десантників. Композиція динамічна, передає момент бою десантників у порту. Вся композиція героїв згрупована навколо бойового прапора. Скульптурна група встановлена на низькому постаменті, основою якої є стереобат. На тильному боці постаменту на бронзовій дошці – текст.

Пам’ятник виготовлений з граніту, бронзи, стереобату.

Постамент: висота - 2,2 м, довжина – 5,5 м., ширина – 3 м.

Скульптурна група : висота – 7 м, ширина – 2,7 м, довжина – 5,2 м.

Автором першого пам’ятника, відкритого ще в 1946 році, був скульптор     А.М. Ізмалков. Автори нової скульптурної групи Ю.П. Поммер і архітекторА.А. Душкін взяли за основу композиційне рішення А.М. Ізмалкова.

Позаду пам’ятника, перпендикулярно йому, розташований вічний вогонь. Біля нього поховано 56 героїв-десантників.

Будинок управління заводу ім. 61 комунару

Цей будинок стоїть наприкінці вул. Адміральської. Головні ворота і кам’яна стіна, яка оточує завод, споруджені в 1842 р. архітектором Карлом Акройдом за наказом головного командира Чорноморського флоту і портів, воєнного губернатора Миколаєва і Севастополя М.П. Лазарева. Після завершення реконструкції воріт в 1978 році вони знову набули первісного вигляду. На них відновлено барельєфи міфологічних крилатих коней з риб’ячими хвостами. Подібні ворота єдині в Україні.

Адміністративний будинок заводу збудований у 1951 році в стилі російського класицизму, характерного для будівель, що оточували підприємства на вулиці Адміральській. Шпиль будинку увінчує кораблик, в якому закладене послання у 2017 рік.

Пам’ятник О.С. Пушкіну

Пам’ятник поету знаходиться на початку вул. Пушкінської біля Інгульського мосту. Поет на пам’ятнику зображений сидячим на камені у хвилини спокою. Відкинувшись із легко закинутою назад головою, він немовби прислухається до самого себе, і, може, в ту саму мить в його уяві народжуються нові рядки поезій. Пушкін повернутий обличчям до ріки, його погляд спрямований на тих, хто входить і в’їжджає до міста.

Фігура поета відлита з бронзи і встановлена на гранітному камені.

Автор – заслужений художник України Ю.А. Макушин.

Відкритий пам’ятник у 1987 році.

Пам’ятник М.Л. Фалєєву

Михайло Леонтійович Фалєєв був сподвижником Г.О. Потьомкіна. За дорученням князя наприкінці 1788 р. М. Фалєєв розпочав у гирлі ріки Інгул будівництво нової верфі і міста при ній. Особливо велику увагу він приділив будівництву фрегата “Святий Миколай”. За чотири роки його діяльності на пустинному місці з’явилися верф, гавань і ціле місто, за що Фалєєв одержав чин бригадира, а пізніше і генерала.

У день святкування 213 річниці м. Миколаєва, 7 вересня 2002 р., на Флотському бульварі був відкритий пам’ятник М. Фалєєву. Автори пам’ятника – відомі скульптори – батько і син Макушини. А подарувала місту бронзового Фалєєва обласна дирекція АППБ “Аваль” (керівник С. Прудкий).

Пам’ятник освятив владика Питирим. Напис на пам’ятнику говорить: “Фалєєв Михайло Леонтійович – будівничий Інгульської верфі та міста Миколаєва”.

Миколаївський зоопарк

Миколаївський зоопарк – один із найстаріших зоопарків України – заснований в 1901 р. головою міської думи Миколою Павловичем Леонтовичем. Основою зоопарку була його колекція, в якій зібрано риб, плазунів, екзотичних птахів, ссавців.

Нині це один із найзатишніших куточків міста. Своє новосілля на новій території зоопарк відзначив в 1976 р.

Колекція тварин зоопарку налічує 2500 екземплярів, понад 360 видів тварин, 107 з яких занесені до Червоних книг, у тому числі 20 видів – до Червоної Книги України. На території зоопарку ростуть і радують око відвідувачів понад 80 видів дерев і кущів, багато з яких спеціально завезено з ботанічних садів України і Росії.

Зоопарк – улюблене місце відпочинку жителів і гостей міста. Його по праву можна назвати зоодендропарком.

Перед входом до зоопарку стоїть чудова скульптура - Мауглі і його вірний друг пантера Багіра, які стрімко біжать (скульптори Юрій Андрійович і Ірина Вікторівна Макушини).

Ця візитна картка зоопарку стала його емблемою, символом єдності людини і дикої природи.

Планета дітей

Це унікальна зала атракціонів та ігрових автоматів для активного дитячого і сімейного відпочинку. Він знаходиться на 2 поверсі мегамаркету “Південний Буг” і займає 4000м2. Працює щоденно, без вихідних, з 11.00 до 20.00.

Придбавши вхідний квиток, дитина може:

-         продивитися дитячу програму в кінозалі;

-         пограти в настільний теніс, у футбол на міні-полі, пострибати на батуті.

Поки дитина знайомиться з лабіринтами дитячих атракціонів, батьки можуть випити кави або чаю, переглянути періодику тощо.

Зал кафе дає змогу організовувати ювілейні зустрічі, корпоративні вечірки, дискотеки. А день народження у “Планеті дітей” – це подарунок, про який дитина буде пам’ятати увесь рік! Це і святковий торт з феєрверком, і конкурси, і дискотека.

Шаховий клуб

Красень шаховий Палац – чудова визначна пам’ятка Миколаєва, прикраса Флотського бульвару. Наприкінці 1988 року на Флотському бульварі звільнився старий, ветхий будинок, де раніше розміщувався міський відділ зв’язку.

Архітектор Сергій Тарасов, головний будівничий Микола Шелест, його син і основний помічник Сергій Шелест – завдяки цим людям в 1999 році відкрився обласний шаховий клуб.

У красивому, затишному будинку, розташованому над місцем, де зливаються води Інгулу і Південного Бугу, знаходяться:

-  головна рожева зала для проведення великих заходів;

-  три малі зали (зелена, жовта і гранітна) переважно використовуються для проведення занять з юними шахістами.

Клуб з перших днів своєї роботи став найпопулярнішим центром шахової гри і місцем культурного спілкування городян.

Пам’ятник 61 комунару

У серпні 1919 року радянський Миколаїв захопили денікінці і встановили режим терору і насильства. В ніч на 20 листопада денікінці вбили 40 робітників–вантажників і вивели на розстріл 61 робітника суднобудівного заводу “Руссуд”. Тільки кільком з них вдалося врятуватися…

Після громадянської війни площа перед заводом стала називатися площею Комунарів, завод – імені 61 комунара. В 1936 році на площі було споруджено пам’ятник, на якому і сьогодні читаємо: “Безсмертним борцям за владу Рад”.

В роки гітлерівської окупації фашисти знищили пам’ятник. Та в післявоєнні роки його було відновлено. У відновленні взяв участь його автор – народний художник СРСР, скульптор М.Г. Лисенко.

Музей заводу ім. 61 комунара

Цей музей є найбільш давнім у Миколаєві: у 2003 р. йому виповнилося 40 років. У 1970 р. музею присвоєно високе і почесне звання “народний”. Він розташований у будинку, котрий сам є пам’ятником історії (збудований у 1835 р. за сприяння адмірала М. Лазарева для зберігання моделей кораблів, що зводилися на верфях Адміралтейства). Сьогодні кількість експонатів, що зберігаються в цьому музеї, перевищує фонди всіх інших музеїв суднобудівних заводів. Колекція нараховує 3850 експонатів, розташованих у п’яти залах та сховищі.

Музей суднобудування і флоту

Музей створено в 1978 році і є єдиним таким музеєм в Україні. Старовинний будинок, у якому розташовано музей, є пам’яткою історії та архітектури кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Побудований у стилі раннього російського класицизму, він служив канцелярією та помешканням головних командирів Чорноморського флоту протягом 1794-1900 рр.

Свого часу тут мешкали та працювали адмірал М.С.Мордвінов, І.І. де Траверсе, О.С.Грейг, М.П. Лазарев, Г.І. Бутаков, М.А.Аркас.

Експозиція музею розміщується у дванадцяти залах і налічує близько трьох тисяч музейних предметів.

У 1981 році групі творців музею було присвоєно високу урядову нагороду – Державну премію України ім. Т.Г. Шевченка.

Сьогодні музей суднобудування і флоту – один із найпопулярніших історико-культурних центрів міста.

Суднобудівний завод імені 61 Комунару

Заснований у 1788 році. Головне призначення заводу - військове й цивільне кораблебудування.5 січня 1790 року була збудована закладка першого 50 ядерного корабля "Святий Микола". 1827 року збудовано перший пасажирський пароплав на Чорному морі "Одеса". 1835 р. спущено на воду 88 ядерний корабель "Сілістрія", в 1941 р. – 120 ядерний лінійний корабель "Дванадцять апостолів", 1853 - корвет "Імператриця Марія", 1900 року - "Князь Потемкін-Тавричеський". З шістдесятих років завод будує рефрижераторні судна для торгівельного флоту. 25 суден відправлено на експорт. З 1991 року Завод співпрацює з Грецькою компанією "LaskaridisShippingCompanyLtd", спільним українсько-грецьким підприємством "Yngref-transftot", норвезькою компанією "DOF Indistri AS, французькою компанією "Vopak LMF", державною компанією "Дельта-Лоцман", голландською компанією ДМТ. За час свого існування завод побудував біля 2000 військових і цивільних суден різного класу і різноманітного призначення.

Миколаївський художній музей ім. В.Верещагіна

Один з найстаріших в Україні. Засновано 1914 р. як пам’ятник видатному російському художнику-баталісту В.В. Верещагіну. Ініціатором створення був художник М.Гедройц. Перша колекція, яка мала місце в колишньому будинку гауптвахти військового відомства, включала витвори, передані Академією мистецтв, Російським музеєм, а також особисті речі , надіслані вдовою В.В. Верещагіна. Після революції колекція поповнилася з національних особистих колекцій. У роки окупації німецько-фашистськими загарбниками музей був розграбований. Після війни знову розпочав роботу у маленькому старовинному маєтку. А в 1986 році музей переїхав до на Велику Морську , 47, в один з кращих будинків міста – пам’ятник архітектури другої половини ХІХ століття. Тематичні розділи виставочних залів музею експонують іконопис, скульптури, графіки, а за колекцією картин В.Верещагіна – один з кращих у світі.

Краєзнавчий музей

У грудні 1913 року відкрито Миколаївський міський природно-історичний музей. Розміщувався він у приватному будинку За сільського, який знаходився на розі Великої та Малої Морської. Основою колекції стала колекція Е.П.Францева, який більше 40 років збирав предмети зоології, ботаніки, мінералогії. Після його смерті спадкоємці безкоштовно передали весь музей на користь Миколаєва. Першим директором був призначений С.І.Гайдученко. Фонди музею значно поповнились за рахунок розкопок Ольвії та приватних колекцій. 1920 р. музей перейменували на історико-археологічний. З 1920 по 1936 рр. він розміщувався у будинку гауптвахти та Адміралтейського собору, потім переїхав в будинок на вулиці Інженерній, 1. Уже перед початком Великої Вітчизняної війни музей розмістився по вул. Декабристів. Експозиція функціонувала і в період окупації міста фашистами. Тут навіть була створена підпільна антифашистська група. З 1950р. музей носить назву обласного краєзнавчого. Сьогодні його "експозиційний запас" становить більше 160 тисяч предметів.

Російський художній драматичний театр

Сцена Російського художнього – найстаріша в місті. 1882 р. міщанин Карл Іванович Монте збудував власний театр. Тоді театр мав 350 крісел партеру і амфітеатру, 36 лож бенуара і бельетажу, галерею. Автор проекту і архітектор – інженер Т.К. Брусницький. 1894 р. театр придбав купець Я.Я. Шиффер. 1898 р. його було перебудовано: збільшено залу, обладнано нову сцену та збудовано нове фойє. 1917 р. театр націоналізували, і він став значитися як "інтимний театр, колишній Шиффера". 1920 р. театр отримав ім'я наркома освіти А. Луначарського. Під час голодомору 1921-1922 рр. обладнання, меблі розікрали, і від театру залишилися лише стіни. Приміщення хотіли знести, але через нестачу коштів цього не зробили. 1926 р. театр було відбудовано і названо ім'ям Скрипника – українського наркома освіти. У 1922 р. в Луганську засновано пересувний драматичний колектив "Шахтарка Донбасу", який восени 1934 р. переїхав у наше місто на постійну роботу. 1 грудня 1934 р. відбулася перша прем’єра театру – вистава "Оптимістична трагедія", з якої й почалася славна історія Російського театру. Через кілька років на афішах з'явилася назва "Художній театр України", а з 1939 р. до середини  90-х театр носив ім'я льотчика В.Чкалова. 1994 р. театру, на прохання колективу, повернута історична назва "Художній". У роки війни театр було евакуйовано на Урал. У війну будинок театру згорів, але у 1946 р. його було не тільки відбудовано, але й значно удосконалено: змонтована нова сцена з обертовим кругом, переобладнана закулісна частина, з'явився третій ярус лож. У 2005 р. Російський театр відремонтовано. Це був третій етап відродження і реконструкції приміщення театру.

Український академічний театр драми і музичної комедії

1 листопада 1927 р. на базі театрального гуртка "Червоний галстук" при Центральному клубі піонерів та школярів створено Театр юного глядача (ТЮГ). Перший директор - В.Кредін. Новостворений театр знаходився на вул. Карла Маркса (нині Адміральська). На початку 30-х років переїхав на Привозну (зараз вул. Дунаєва) в пристосовану під театр будівлю колишньої синагоги. Заснований як україномовний ТЮГ при оргполітпросвіті, він швидко переріс завдання культурно-освітнього осередку для дітей та юнацтва. На афішах все частіше з'являлися не тільки дитячі, але й вистави для дорослих. 1927 р. в Миколаєві створено робітничо-селянський пересувний український театр. На прохання громадськості театру було присвоєно ім'я Т.Г. Шевченка та у 1959 р. злився із Миколаївським ТЮГ. Так з'явився Миколаївський муздрамтеатр. У січні 1981 р. він став українським театром драми і музичної комедії, а у 2001 р. удостоївся вищої відзнаки – звання Академічного. 1992 р. при театрі відкрився дитячий театр-супутник "Академія пані Куліси", який працює і донині.